Зенцев про «Лукойл»: як торг США і Росії впливає на безпеку України

Генерал-майор запасу Микола Зенцев, який очолює експертну раду ІАЦ «Андромеда», у колонці для Укрінформу пов’язує торг США і Росії навколо активів «Лукойлу» з безпековими ризиками для України. На його думку, перемовини про припинення війни дедалі більше сплітаються з бізнес-інтересами. Через це стійкість і суверенітет України можуть стати частиною розрахунків між агресором і тими, від кого залежить її оборона.

Активи «Лукойлу»: де, на думку Зенцева, ховається конфлікт інтересів

Автор переказує публікацію Reuters, яка посилається на The New York Times. За нею, під час американсько-російських контактів обговорювали можливий продаж закордонного майна «Лукойлу». Нібито тему порушили 5 вересня в розмові Путіна зі Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером. Ідеться про родовища, нафтопереробні заводи та мережі АЗС у Європі й інших регіонах.

• Financial Times оцінює ці активи приблизно в $20 млрд;
• до консорціуму можуть увійти інвестор Тодд Боелі, американська державна фінансова корпорація DFC, а також інвестори з ОАЕ та Катару;
• за вимогами OFAC кожна угода потребує окремого дозволу, повного відокремлення активів від компанії під санкціями та заморожування її коштів до скасування обмежень.

Зенцев вважає, що Вашингтон одночасно задає санкційні умови продажу й через державну установу може стати покупцем. Це, за його словами, породжує конфлікт інтересів, особливо зважаючи на роль США в переговорах про завершення війни. Автор виокремлює три питання: чи збережуться обмеження після політичних домовленостей, хто виграє від угоди і чи не стане послаблення санкцій частиною ширшого пакета між Вашингтоном і Москвою.

Залежність від США та внутрішній тиск на Київ

Колонкист розглядає цю історію на тлі залежності України від американських політичних, фінансових і військово-технологічних рішень. Як приклад він наводить паузу в американській допомозі та обміні розвідданими в березні 2025 року. Вона показала, наскільки швидко дипломатичні розбіжності відбиваються на ситуації на фронті. Дослідник Фонду Карнеґі Ерік Чіарамелла, на якого посилається автор, бачить асиметрію: від Києва чекають дедалі більшої гнучкості, а Москва не відступає від головних вимог.

Окремим чинником Зенцев називає внутрішні скандали й гучні антикорупційні справи щодо високопосадовців. Боротьбу з корупцією він вважає безумовною необхідністю. Водночас автор застерігає, що кризи, процесуальні дії та інформаційні кампанії можуть стати додатковим інструментом зовнішнього тиску. Тож керівництву доводиться одночасно відбивати агресію, берегти міжнародну підтримку й відповідати на політичні удари вдома.

Допомога, Patriot і F-16: розрив між рішенням і реальним результатом

За даними, які цитує автор, $910 млн за програмою USAI уже не можна використати для нових контрактів, бо минув бюджетний термін. Попередні зобов’язання це не скасовує, проте можливість вчасно замовити додаткову зброю втрачено. Інший пакет, на $400 млн, наприкінці вересня був майже повністю (99,8%) покритий контрактами, але частину продукції поставлять лише до 2029 року. Зенцев вважає, що така відстань між ухваленням рішення й надходженням зброї ускладнює планування оборони та звужує переговорні можливості Києва.

Щодо Patriot автор наголошує: Україна отримує ракети, але різні перехоплювачі мають різне призначення, терміни виробництва й доступність. Він розрізняє кілька замовлень:

• у січні 2024 року НАТО оголосило про контракт приблизно на $5,5 млрд на до 1000 ракет GEM-T (PAC-2) для Німеччини, Нідерландів, Румунії та Іспанії, а виробництво розширюють на заводі COMLOG у Шробенгаузені; це поповнення запасів союзників, а не передача Україні;
• 14 квітня 2026 року Raytheon повідомила про контракт на $3,7 млрд на постачання GEM-T Україні;
• проти балістичних ракет потрібні передусім PAC-3; Німеччина їх передавала, але кількість недостатня для захисту міст і критичної інфраструктури.

За Зенцевим, у липні українська представниця у Вашингтоні говорила про переговори щодо довгострокових закупівель PAC-3 і можливої зміни місць у виробничій черзі з іншим покупцем. Налагодження виробництва в Україні оцінювали в строк від одного до п’яти років. Reuters тоді ж писало про американські плани відкрити в Європі центр технічного обслуговування PAC-3, а повноцінний випуск таких ракет поза США потребуватиме часу. Висновок автора: PAC-2 з Німеччини не закриває дефіцит PAC-3, і Україна залежить від рішень американських виробників, запасів партнерів, черги замовлень і політичної волі.

Про F-16 Зенцев пише з посиланням на The War Zone: Україна отримала приблизно 40–50 винищувачів, але значна частина парку, за оцінкою видання, не готова до бойових завдань через обслуговування. Частина літаків перебуває за кордоном на навчанні, а скільки машин ремонтують у Бельгії, публічно невідомо. Тож, на думку автора, вирішальні не самі цифри передачі, а закордонний ремонт, комплектувальні та технічна підтримка: без них більший парк не дає більше вильотів.

Автор також згадує занепокоєння Вашингтона українськими ударами по російських НПЗ, які пов’язують із нестачею дизелю й подорожчанням. Для Києва ці удари є частиною воєнної стратегії, бо послаблюють економіку та логістику агресора. Зенцев вважає, що відмова від них без реальних обмежень російської агресії позбавила б Україну одного з важелів впливу на ресурси противника.

Висновок Зенцева: результат визначить фронт, а не кулуарні домовленості

Колонкист не вважає, що комерційні домовленості США і Росії на десятки мільярдів доларів без участі України автоматично означають її згоду на поступки чи поразку. За його словами, навіть за американського впливу на Київ підсумок визначатиметься «не кулуарними домовленостями, а співвідношенням сил на фронті». Він нагадує, що 2022 року українські військові й суспільство зупинили наступ на Київ та зруйнували початковий задум Кремля. Західна допомога, за автором, надзвичайно важлива, але рішення боронити державу ухвалюють самі українці.

Водночас Зенцев називає небезпеку реальною. Поєднання американсько-російських угод, тиску на Київ, затримок допомоги, браку перехоплювачів, залежності авіації від іноземного сервісу та вимог обмежити удари по нафтовій інфраструктурі може призвести до рішень, вигідних іншим державам. Відповідь він бачить у зміцненні власних спроможностей:

• розвиток оборонного виробництва;
• створення ремонтної бази для західного озброєння;
• розширення можливостей протиповітряної оборони;
• збереження керованості держави й поглиблення співпраці з європейськими партнерами.

Мірилом будь-яких домовленостей, на думку автора, мають бути не швидкість підписання й не прибуток від російських активів, а здатність України зберегти суверенітет, захистити людей і не допустити нової війни після формального припинення вогню. Допоки армія тримає лінію оборони, а суспільство не втрачає волі до спротиву, країна лишається суб’єктом власного майбутнього, підсумовує Зенцев.