Вікторія Агапова: Нобелівська премія з економіки 2026 і роль очікувань

Авторка колонки в Укрінформі Вікторія Агапова пояснює, чому Нобелівську премію з економіки 2026 року присудили Робертові Голлу та Майклові Вудфорду. На її думку, головна заслуга лауреатів у тому, що вони обґрунтували просту річ: успіх державної політики залежить від того, чого люди й бізнес чекають від майбутнього.

Нобелівська премія з економіки 2026: за що нагородили Голла і Вудфорда

Шведська королівська академія наук відзначила обох економістів «за мікроекономічні основи макроекономічної стабілізації». За словами Агапової, вони вивчали, як прогнози й сподівання людей позначаються на обсягах виробництва, цінах та дієвості рішень влади. Центральне питання їхніх досліджень: як уряду й центробанку стабілізувати економіку, якщо громадяни по-своєму відповідають на кроки держави.

Чому старі моделі перестали пояснювати інфляцію

Авторка починає з історії. У 1958 році А. Філліпс помітив, що інфляція й безробіття змінюються в протилежних напрямах; цю закономірність згодом назвали кривою Філліпса. Якщо економіка майже вичерпала резерви й безробіття мале, додатковий попит, зокрема державний, лише здорожчує товари. Якщо ж частина потужностей простоює, стимули попиту можуть створити робочі місця. На цьому тримався рецепт Кейнса, що допоміг вийти з кризи 1930-х.

Коли ж влада намагається збільшити зайнятість за рахунок інфляції, закономірність зникає: фірми й домогосподарства підлаштовують свої виробничі плани та витрати. Наочно це проявилося в 1970-х. Тодішня криза виникла через дефіцит нафти, тобто обмеження пропозиції, а не через надлишок товарів, як у 1930-х.

Економісти переглянули свої моделі. Першим це зробив Роберт Лукас, лауреат 1995 року. Він припустив, що люди й підприємства дивляться вперед і реагують на оголошену політику. Його «критика Лукаса» полягає в тому, що наслідки рішень влади не можна оцінювати лише за даними з минулого. Нинішні лауреати розвинули цю думку:

• Голл дослідив, як люди планують витрати, зважаючи на теперішній і очікуваний дохід;
• Вудфорд поєднав ці висновки з тим, що ціни й зарплати змінюються із запізненням, і створив теоретичну основу нової кейнсіанської моделі.

За словами авторки, більшість макроекономістів нині користуються цією моделлю та її варіаціями, щоб пояснювати й прогнозувати дію макроекономічних заходів.

Мікроекономічна основа: навіщо уряду зазирнути «усередину коробки»

Голл висунув гіпотезу, що зміни в споживанні неможливо передбачити, бо їх зумовлює нова інформація. Агапова наводить приклад: людина, яка чекає підвищення на роботі, упевненіше дивиться на майбутні доходи й витрачає більше вже сьогодні. Якщо підвищення не очікується, вона витрачає менше й більше відкладає. Розуміючи таку логіку, уряд краще передбачає відгук на свою політику.

Авторка наголошує: державі треба зважати не лише на показники статистичних служб, а й на те, як реагують люди та компанії і як її оголошення формують очікування. Традиційні кейнсіанські моделі спиралися на статистичні й історичні зв’язки між макроекономічними змінними. Нові будуються на рішеннях окремих людей і підприємств, які діють раціонально з огляду на всю доступну їм інформацію.

Очікування в українській економіці: три приклади

Агапова вважає, що вплив очікувань видно щодня, і наводить три випадки:

• влітку 2026 року після масованих російських атак на склади в київських супермаркетах спорожніли полиці: люди скуповували крупи, олію, борошно й консерви, боячись дефіциту чи подорожчання, хоча харчове виробництво загалом не постраждало; збої з логістикою лише посилили нестачу;
• навесні 2022 року після новин про зупинку «Артемсолі» різко зріс попит на сіль і ціни на неї; коли уряд роз’яснив, що сіль легко імпортувати, попит і ціни швидко знизилися;
• у березні 2026 року, після початку війни США з Іраном, українські АЗС за кілька днів підняли ціни на пальне, хоча продавали запаси, закуплені до блокади Ормузької протоки: продавці заздалегідь врахували очікуване здорожчання нафти.

Очікування в політиці НБУ і підсумок поглядів авторки

Найбільше ідея про очікування, на думку авторки, стосується центральних банків. У 2015 році НБУ перейшов до інфляційного таргетування, яке прямо враховує прогнози бізнесу й домогосподарств щодо майбутньої інфляції. Центробанк здатен впливати на ці прогнози, тому комунікація належить до суті такого режиму. НБУ пояснює рішення щодо облікової ставки й публікує її прогнози, які учасники ринку беруть до уваги.

Підсумовуючи, Агапова визнає, що економічні агенти не цілком раціональні. Проте новокейнсіанські моделі, на її переконання, корисні, бо привертають увагу до того, як рішення ухвалюють люди й фірми. Вони також нагадують про потребу зменшувати невизначеність і будувати довіру між економічними агентами та тими, хто формує політику.