Максим Ткаченко: нові правила для ВПО мають спрацювати в житті, а не на папері

Народний депутат Максим Ткаченко, співзасновник громадської організації «ВПО України», вважає, що після 22 жовтня переселенці судитимуть про нові правила за одним критерієм: скільки гарантій реально запрацювало. На його думку, ухвалення норм саме по собі нічого не гарантує, а вирішує те, як їх запровадять.

Нові правила для ВПО: від довідки до повного шляху людини

Головну зміну автор бачить у підході держави. Внутрішнє переміщення тепер розглядають як послідовність етапів: евакуація, адаптація, облаштування в новому місці, можливе повернення й реінтеграція. Раніше його зводили до одного документа.

Ткаченко нагадує, що роками переселенці сприймали своє становище як очікування кінця війни. Для мільйонів людей це «тимчасове» життя вже затягнулося: діти навчаються в нових школах, дорослі працюють в інших містах, дехто створив родину, а декому повертатися нікуди. Тому облаштування на новому місці, за його оцінкою, не суперечить поверненню, а є самостійною метою державної політики. Підтримка має спиратися на потреби конкретної людини, а не лише на формальний статус.

Які гарантії для переселенців закріплено вже зараз

Автор виокремлює кілька практичних норм:

• якщо людина покинула окуповану територію чи зону бойових дій, а кредит брала раніше, банк не вправі нараховувати пеню, штрафи та інфляційні втрати;
• відсотки обмежено мінімальною ставкою з договору, а після письмового звернення банк має зробити перерахунок протягом семи днів;
• без згоди позичальника борг не можна передати колекторам;
• допомогу на проживання не можна стягнути за борги;
• для категорій, визначених урядом, у місцях тимчасового проживання скасовано обмеження строку безоплатного проживання на час воєнного стану і ще пів року після нього;
• довідки ВПО, видані раніше, лишаються чинними, тож переоформлювати їх не потрібно.

Де нові правила можуть дати збій

Найважче, за словами Ткаченка, зробити так, щоб записане почало працювати. Розмір допомоги, тривалість виплат і значна частина правил обліку та зняття з обліку залежать від Кабміну. На підготовку актів уряд мав три місяці, і цей термін спливає майже одночасно зі стартом норм. Тому 22 жовтня важливий не лише зміст закону, а й готовність системи його виконувати. Автор застерігає: принцип можна втопити в процедурах, а право можна змусити людину місяцями доводити.

Найчутливішою він називає тему зняття з обліку. Однією з підстав може стати тривале перебування за кордоном без причин, які уряд визнає обґрунтованими. Багато залежатиме від прозорості процедури й від того, чи дізнається людина про рішення заздалегідь, а не побачить порожню картку. Схожі ризики автор пов’язує з передачею бази переселенців іншому міністерству наприкінці жовтня: для апарату це технічна операція, а для родини — гроші на оренду, їжу та ліки. Витрати на міжвідомчу передачу даних, наголошує він, не повинні лягати на переселенця.

Деякі прогалини Ткаченко помічає ще до старту:

• дитина, народжена після переміщення родини, може не мати статусу ВПО, хоча старша дитина його має;
• допомога у 2000 і 3000 гривень не переглядалася з березня 2022 року;
• освітні гарантії прив’язані до реєстрів, тож місце в школі чи садочку може залежати від обліку батьків;
• у житловій політиці домінує формула сприяння, хоча людям потрібне саме житло.

Законопроєкти й бюджет-2027: що пропонує автор

Закрити ці прогалини мають законопроєкти, підготовлені з ініціативи Ігоря Терехова та Асоціації прифронтових міст і громад. Вони передбачають право на статус для дітей, народжених після переміщення, зарахування до школи чи садочка за фактичним місцем проживання, допомогу в перші шість місяців без урахування доходів, заборону зупиняти виплати без попередження, субсидію на оренду житла та компенсацію для тих, чиї домівки лишилися в окупації або зоні бойових дій.

Будь-яке соціальне право, пише Ткаченко, обмежене бюджетом. Витрати на переселенців має відшкодувати держава-агресор, але за житло й ліки люди платять уже тепер. Тому разом з Тереховим він подав поправки до бюджету-2027:

• прожитковий мінімум — 7600 гривень замість 3559;
• мінімальна зарплата — 10 тисяч гривень;
• індексація допомоги ВПО на 8,6%;
• 10 тисяч місць для маломобільних переселенців;
• 9,54 мільярда гривень на зарплати соціальних працівників у прифронтових і малих громадах.

Автор покликається на розрахунки профспілок, за якими фактичний прожитковий мінімум у липні сягав 8876 гривень. Він пише: «Право без бюджетного рядка зрештою залишається лише побажанням».

Окремо Ткаченко пропонує спрямовувати залишки бюджетів громад, окупованих після 24 лютого 2022 року, виключно на житло для ВПО: купівлю, будівництво, відновлення, соціальне житло й пільгове кредитування. Для цього потрібні окрема програма, облік, звітність і пряма заборона використовувати ці кошти на інше. Додаткові ресурси він радить шукати в перегляді пільг, від окремих звільнень від податку на прибуток до ставок експортного мита на брухт. Умова — лише офіційні розрахунки Мінфіну й гарантія, що фізичний обсяг оборонних закупівель не скоротиться.

Щодо затримок платежів громад у Казначействі автор вважає причиною нестачу коштів на єдиному казначейському рахунку та непрозорий порядок проведення платежів. Громади мають знати, коли і чому проходять їхні гроші, і не платити штрафів за чужі затримки. Водночас підготовка до зими, застерігає він, не повинна слугувати виправданням для витрат на бруківку, фонтани чи клумби.

Підсумок: від проголошеного права до конкретної людини

Перше читання бюджету має відбутися до 20 жовтня, а 22 жовтня нові правила для ВПО набувають чинності. Ткаченко вважає, що між цими датами вміщується весь шлях: від права до механізму, від механізму до бюджетного рядка й далі до людини. На його думку, правильні норми та бездоганні постанови матимуть цінність лише тоді, коли переселенці відчують результат у власному житті.