Білецький Андрій Євгенович: командир 3-го армійського корпусу, Герой України

Андрій Білецький: військовий, історик, політик

Андрій Євгенович Білецький з'явився на світ у Харкові 5 серпня 1979 року. За освітою він історик, а в юності й студентські роки став активним учасником націоналістичного руху. Він незмінно командує організацією «Патріот України», яку заснував у Харкові.

У 2014–2019 роках Білецький був народним депутатом і очолював партію «Національний корпус». Нині командує 3-м армійським корпусом Сухопутних військ ЗСУ. Звання Героя України йому присвоєно 24 серпня 2026 року.

Походження та освіта

Білецький виріс в українській родині. Батько, Євген Михайлович, походить із Краснопавлівки на Лозівщині. За даними джерела, його предки-козаки заснували це село. Мати, Олена Анатоліївна (до шлюбу Лукашевич), родом із Житомирщини. До її шляхетського роду належав Василь Лукашевич, який започаткував «Малоросійське товариство» (1821—1822).

Білецький навчався на історичному факультеті Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна й закінчив його 2001 року з відзнакою. Тема дипломної роботи — діяльність Української повстанської армії. Згодом він викладав у харківських вишах і далі досліджував воєнну історію України. Неформально його науковою роботою спрямовував історик Ярослав Дашкевич.

Спорт і націоналістичний рух

З юності Білецький займався спортом: має перший юнацький розряд з боксу. Пізніше він долучився до ножового бою, фехтування та практичної стрільби. У джерелі зазначено, що в цих видах він досяг значних успіхів. У націоналістичному русі бере участь від студентських років. Основні віхи цього періоду:

• 1999 рік — разом із групою харківських спортсменів-націоналістів намагався потрапити на війну в Косово, щоб, як сказано в джерелі, протидіяти ісламській експансії на Балканах;
• березень 2001 року — взяв участь в акціях протесту в Києві в межах кампанії «Україна без Кучми». Міліція затримала його, і він отримав адміністративний арешт. За твердженням джерела, після цього СБУ домагалася від керівництва ХНУ відрахувати його з університету;
• з 2002 року — командир Харківського загону Організації «Тризуб» імені Степана Бандери, згодом співпрацював з Українською консервативною партією;
• 2003 рік — розпочав співпрацю з харківським осередком СНПУ й виступав проти лібералізації цієї партії та її перетворення на ВО «Свобода».

Коли Товариство сприяння Збройним Силам та ВМФУ «Патріот України» при СНПУ розпустили, Білецький заснував однойменну організацію, не пов'язану з жодною партією. Від початку її діяльності він незмінно залишається командиром. До перших членів увійшли молоді бійці харківських осередків СНПУ, УНА-УНСО та «Тризуба».

Замах 2011 року

9 листопада 2011 року в під'їзді будинку Білецького в нього кілька разів вистрілили з револьвера. Одна куля влучила в щелепу, друга прошила руку. Того ж вечора поранений Білецький сам дістався до 4-ї лікарні невідкладної хірургії Харкова. Там його двічі оперували й вилучили дві свинцеві кулі.

Міліція кваліфікувала інцидент як хуліганство.

Полк «Азов», Верховна Рада та 3-й армійський корпус

• 17 вересня 2014 року — очолив полк «Азов»;
• листопад 2014 року — став народним депутатом Верховної Ради VIII скликання та заступником голови Комітету з питань національної безпеки та оборони;
• 2014–2019 роки — депутатський мандат, у цей час очолював партію «Національний корпус»;
• 2022 рік — повернувся до військової служби після початку повномасштабного вторгнення Росії;
• 2025 рік — отримав посаду командира 3-го армійського корпусу;
• 24 серпня 2026 року — присвоєно звання Героя України.

У джерелі 3-й армійський корпус названо одним із найбільших з'єднань Сухопутних військ ЗСУ.

Державні нагороди Андрія Білецького

• орден «За мужність» III ступеня (2 серпня 2014 року) — за особисту мужність і героїзм у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України;
• ювілейна медаль «25 років незалежності України» (19 серпня 2016 року) — відзнака Президента України за значні особисті заслуги у становленні незалежної держави, внесок у державне будівництво та активну громадсько-політичну діяльність;
• орден Богдана Хмельницького III ступеня (15 липня 2026 року) — за особисту мужність і захист суверенітету України.

Критика та скандали

Нижче — публічні звинувачення, критичні оцінки й заяви, які стосуються Білецького та очолюваних ним структур. Вони подані з атрибуцією; це не встановлені судом факти й не висновки редакції.

• 2012 рік. Як повідомляла «Українська правда», 6 квітня 2012 року суд продовжив термін тримання Білецького під вартою. Його звинувачували в розбої (справа «Колесника», Харків), а його адвокат заявляв про відсутність доказів. Про остаточне рішення у справі в цьому джерелі не йдеться.
• 2018 рік. За даними «Радіо Свобода», Конгрес США заборонив використовувати кошти американської військової допомоги Україні для озброєння, навчання чи підтримки полку «Азов», який заснував Білецький. Автор поправки, конгресмен Ро Ханна, назвав «Азов» «неонацистським батальйоном». Батальйон відкинув звинувачення в неонацизмі й пояснив рішення недостатньою поінформованістю американської сторони.
• 28 березня 2019 року. У розслідуванні «Тексти.org.ua» про фінансування партії «Національний корпус», яку очолював Білецький, зазначено: за звітами НАЗК, у 2018 році партія офіційно отримала 7 млн 755 тис. грн, дві третини з цієї суми — у вересні–грудні 2018 року, коли почалась активна фаза президентської кампанії. 55% суми дали лише 34 жертводавці. У низці міст були ідентичні суми платежів: 23 по 980 грн у Кременчуці, 40 по 990 грн у Житомирі. Автори вважають це схожим на розбиття великих внесків на частини. Частина великих жертводавців, за їхніми даними, не пояснила джерела коштів або дала малоправдоподібні, на думку авторів, пояснення. Журналісти також зазначили, що зарплати регіональних керівників (4–8 тис. грн на місяць) партія не показує у звітах для НАЗК. Білецький заявляв, що фінансування — переважно дрібні внески (20–150 грн) і підтримка малого та середнього бізнесу. Звинувачень у порушенні закону автори прямо не висувають, про правові наслідки в джерелі не йдеться.
• Весна 2019 року. Як писало «Радіо Свобода», у щорічній доповіді Держдепартаменту США про права людини «Національний корпус» названо «групою ненависті». У доповіді сказано, що партія здійснювала довільні затримання людей із очевидною згодою правоохоронців і нападала на журналістів, ромів та ЛГБТ. Це оцінка діяльності партії, яку тоді очолював Білецький, а не персональне звинувачення.
• Травень 2020 року. За даними «Радіо Свобода» («Донбас.Реалії»), ветерани «Азову» Назарій Кравченко, Ігор Маляр і Сергій Філімонов заявили, що в ніч на 8 травня їх «фактично викрав» і побив Андрій Білецький. За їхніми словами, приводом стала публічна підтримка Сергія Стерненка. Філімонов стверджував, що Білецький приїхав з охороною щонайменше з 30 осіб і наказав його бити. «Національний корпус» усе заперечує: у партії кажуть, що нікого не били, а розмова стосувалася «ветеранської етики». Філімонов зазначив, що ніхто з трьох не звертався до поліції. Чим закінчилась ця історія, у джерелі не сказано; це заява сторони, а не встановлений факт.
• 14 травня 2020 року. Як повідомляло «Радіо Свобода», журналіст-розслідувач Артем Фурманюк стверджував, що Білецький «здавна обслуговує інтереси» тодішнього міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Він також назвав «Нацкорпус» за фінансуванням і поведінкою схожим на організоване злочинне угруповання 1990-х. Політолог Володимир Фесенко назвав тезу про «маріонетку Авакова» «величезним перебільшенням»: він допустив, що Білецький міг бути «агентом впливу», але не маріонеткою. Це оцінки експертів, а не встановлені факти.

Родина

2003 року Білецький одружився з Юлією Олександрівною Білецькою (до шлюбу Брусенко). У 2007 році в подружжя народився син Олександр.