Парханов: дронова перевага компенсує слабкість ППО проти балістики лише частково

Роман Парханов, який у Силах безпілотних систем заступає командира 1 Окремого центру безпілотних систем, у колонці для Укрінформу під псевдонімом «Каспер» доводить: дронова перевага дає Україні змогу почасти скомпенсувати слабкі місця протиповітряної оборони, проте від балістичних ракет вона не захищає. На його думку, це інструмент виграшу часу, а не розв'язання проблеми.

Два рівні захисту: що показала атака на Київ 1 серпня

Автор відштовхується від нічного удару по столиці 1 серпня. Росія випустила 35 ракет, з яких 27 були балістичними, і 185 ударних дронів. Українські сили знешкодили 83% дронів, а з балістики — лише одну ракету. Парханов розцінює це як свідчення того, що захист працює на двох рівнях із несхожою результативністю.

Додатковий аргумент — статистика Міноборони за липень: 5142 збиті ударні БпЛА (близько 87%) і 29 перехоплених балістичних ракет зі 195 (близько 15%). У відомстві розрив пов'язують передусім із браком ракет-перехоплювачів. Автор згадує оцінку Atlantic Council, за якою лише Patriot PAC-3 стабільно доводив ефективність проти російської балістики. Дрони, на відміну від цих ракет, швидко масштабуються, бо індустрія спирається на комерційні технології, короткі виробничі цикли й адаптацію до умов бою.

Економіка перехоплення: чому дрони виграють у ціні

Парханов наводить слова заступниці міністра оборони Анни Гвоздяр про вартість засобів:

• український дрон-перехоплювач — до $3000;
• ракета-перехоплювач — $20–30 тисяч;
• «Шахед» — до $50 тисяч.

Гвоздяр наголосила, що жодна країна не здатна виробити стільки ракет ППО, щоб збити все, що запускає Росія. За її даними, дрони Skyfall у 2026 році перехопили понад 3000 «Шахедів». Військовий аналітик Микола Бєлєсков оцінює частку перехоплювачів у 30–33% усіх збиттів, решту беруть на себе ППО та РЕБ. Отже, робить висновок автор, дрони не замінюють багатошарову систему, а вивільняють дорогі ракети для цілей, які інакше не збити.

Удари по дронопортах як частина протиповітряної оборони

Парханов трактує атаки на місця запуску як складову ППО. Приклад — робота його підрозділу проти російського дронопорту на території зруйнованого Донецького аеропорту, приблизно за 50 км від фронту. Така близькість дала змогу регулярно знищувати ударні засоби, мобільні вогневі групи й інфраструктуру.

Офіцер центру Серафим «Фалько» Гордієнко у розмові з «Оборонкою» пояснив, що первинна мета — надовго позбавити противника можливості запускати дрони. Через це страждає координація російських підрозділів, а українській ППО простіше працювати, бо цілей менше. Головна умова успіху, за його словами, — безперервність:

«Єдиним очевидним аспектом є принцип безперебійності. Застосування можуть бути різної масованості, але вони мають бути безперервними – постійно щось має літати над головами ворога».

Автор розрізняє типи цілей:

• пускові установки та гаражі — найпростіші, бо нерухомі, але особовий склад не завжди поруч; удар виправданий, якщо там багато вибухівки чи дронів;
• оператори — найскладніша й найцінніша ціль, бо їхня втрата змушує ворога витрачати час і гроші на нові екіпажі.

Складність, за OSINT-аналітиком Dnipro Osint («Гарбуз»), у тому, що росіяни проєктували дронопорти з розрахунком на удари: склади бойових частин і пального ховають під бетоном і землею, а зруйноване швидко й дешево відновлюють. Тому Парханов вважає, що Україні потрібні власні укріплені дронопорти, підземні бункери й розробка бетонобійної зброї, зокрема балістики. Гордієнко додає: важчі засоби значно дорожчі, а командиру психологічно легше застосовувати дешевші.

Межі дронової переваги та роль Patriot

За даними ISW, на які посилається автор, Росія збільшує кількість ракет і зменшує кількість дронів в ударних пакетах, щоб використати дефіцит перехоплювачів проти балістики. Тезу про технологічну перевагу, наголошує Парханов, слід вживати обережно: оцінки CFR і CSIS різняться, а за дослідженням Defence Studies українська децентралізована модель сильна на етапі інновацій, тоді як російська централізована виграє на етапі масового виробництва. Він також вважає, що частина цивільних аналітиків недооцінює логістику, планування та постійний зворотний зв'язок між фронтом і виробниками.

Автор нагадує пропозицію Володимира Зеленського партнерам про «еквівалентний обмін» перехоплювачів на ракети PAC-3: дрони стали валютою, але не замінником. Перехоплення реактивних «Шахедів», за словами президента, становить 55%, а міністр оборони Євгеній Хмара повідомив про чотири перспективні перехоплювачі, що пройшли польові випробування. Зеленський також розповів про рішення Дональда Трампа надати ліцензію на виробництво Patriot, але створення потужностей потребує понад року. Україна прагне отримати близько 1000 таких ракет, більшість — упродовж кількох років.

Підсумок: механізм виграшу часу

Парханов виокремлює три рівні компенсації: дешевший перехоплювач заміщує дорогу ракету, удари по пускових скорочують кількість запусків, а глибокі удари підвищують ціну для російської ППО. Проте, на його думку, це лише виграш часу. Поки Росія нарощує балістику, а Patriot лишається єдиним надійним щитом, тягар зими ляже на дрони та операторів.