Лідія Дмитрусь: цивільній аптечці потрібні єдині правила домедичної допомоги

Юристка, адвокатка та керівниця Громадської платформи «УКРТАКМЕД» Лідія Дмитрусь у колонці для Укрінформу стверджує: країні потрібні єдині правила домедичної допомоги, а цивільна аптечка має стати їхньою складовою. На думку авторки, навчити людей рятувати життя замало — їм потрібні ще й придатні засоби та зрозумілий порядок дій.

Скільки коштують перші хвилини після травми

Дмитрусь нагадує, що в Києві бригада екстреної допомоги добирається до місця події за 10–15 хвилин. Якщо кровотеча масивна, постраждалий може не дожити до її приїзду. Тож багато чого визначає свідок: чи готовий він діяти й чи має під рукою те, чим зупиняють кровотечу.

Авторка посилається на міжнародні дослідження: неконтрольована кровотеча входить до головних причин смерті після травми, яку можна було відвернути. В окремих роботах частку таких догоспітальних смертей оцінювали до 39%. Дмитрусь уточнює, що це не статистика по Україні, а ілюстрація ціни перших хвилин. Тяжка крововтрата може стати фатальною вже в межах п’яти хвилин, проте це лише медичний орієнтир, а не прогноз для кожного випадку. Воєнні українські дані, за її словами, бувають неповними, тому їх треба збирати окремо й системно.

Чому наявність цивільної аптечки ще нічого не гарантує

Авторка описує ситуацію, яка вже не здається гіпотетичною: людина опиняється поруч із наслідками ракетного удару чи ДТП, а в постраждалого критична кровотеча. Хтось кличе екстрену допомогу, хтось шукає аптечку, і тут виявляється, що потрібного в ній немає або ніхто не вміє цим користуватися.

Дмитрусь виділяє три умови, за яких аптечка справді працює:

• склад відповідає ризикам і місцю застосування, бо побутовий набір та набір для тяжкої травми розв’язують різні завдання;
• вироби якісні, придатні до використання й правильно зберігаються;
• власник уміє користуватися вмістом, адже навіть найкраще обладнання не замінить практичних навичок.

Звідси її висновок: безпека цивільних потребує поєднання трьох елементів — стандартизованої аптечки, якісних засобів і підготовленої людини.

Прогалини в законодавстві щодо домедичної допомоги

Авторка перелічує чинну основу. Конституція гарантує право на охорону здоров’я, Закон «Про охорону праці» зобов’язує роботодавця створювати безпечні умови, а Закон «Про екстрену медичну допомогу» та підзаконні акти регулюють екстрену й домедичну допомогу. Наказ МОЗ від 06.04.2021 №637 містить орієнтовний перелік матеріалів для медичної укладки в закладах загальної середньої освіти, а наказ МОЗ від 09.03.2022 №441 — порядки допомоги за невідкладних станів.

Проте єдиного стандарту аптечки для всіх об’єктів це не створює. Десь діє орієнтовний перелік, десь лише загальний обов’язок її мати, а спільної логіки щодо ризиків, якості, відповідальних і навчання немає. Дмитрусь пропонує проаналізувати норми й уточнити їх у частині вимог до аптечок, обов’язків роботодавців, організації навчання та правового статусу людини, яка допомагає в межах власної підготовки.

Домедичну допомогу, яку надає підготовлений не медик, закон має чітко відмежувати від професійної медичної. Людина повинна знати межі своїх повноважень і не боятися допомагати через невизначені наслідки. Водночас авторка застерігає від обіцянок абсолютного імунітету від відповідальності: це питання потребує окремого законодавчого врегулювання та роз’яснень. Нові вимоги мають бути виконуваними — з доступним навчанням, зрозумілими стандартами й перехідним періодом, а держава мусить створити умови для їх дотримання.

Напрями роботи й перший крок до єдиних правил

Дмитрусь вважає, що вимоги до аптечок у транспорті, на підприємствах, у закладах освіти, громадських просторах та на об’єктах критичної інфраструктури можуть різнитися, але мають спиратися на спільні принципи. Вона пропонує п’ять напрямів:

• єдиний підхід до базового складу з урахуванням ризиків і призначення;
• критерії якості виробів, умов зберігання, обліку строків придатності та періодичних перевірок;
• категорії об’єктів і ситуацій, де аптечка обов’язкова, та відповідальні за її стан;
• практичні курси, на яких учасники відпрацьовують дії в змодельованих надзвичайних ситуаціях;
• вимоги до навчальних програм і підготовки інструкторів, щоб замість формального сертифіката люди здобували реальні навички.

Ці напрями, наголошує авторка, треба розглядати разом: стандартизована аптечка без навчання дає обмежений результат, а навчання без доступних засобів лишає систему неповною.

Першим кроком вона називає професійний діалог органів влади, народних депутатів, медиків, експертів із домедичної допомоги, роботодавців і громадських організацій. Його підсумком мають стати аналіз чинних вимог і їхньої ефективності, рекомендації щодо базової комплектації та перелік осіб і об’єктів, для яких потрібні обов’язкове навчання й аптечки.

Підсумок: рішення, які ухвалюють заздалегідь

Як голова ГО «Громадська платформа “Укртакмед”», Дмитрусь бачить завдання організації у сприянні такій системі через експертну роботу, громадський діалог і конкретні пропозиції для влади. Головна теза колонки: недостатньо вимагати від людей уміння рятувати, бо вони мають також отримати засоби, знання й зрозумілі правила. Авторка завершує думкою, що готовність до небезпеки починається не з сирени, а з того, що, за її словами, «починається з рішень, які ми ухвалюємо заздалегідь».