Михайло Сорока: удар по Президії НАН України — напад на українську науку

Колумніст Михайло Сорока, який на межі 1970-х і 1980-х років вів розділ науки в газеті «Радянська Україна», розглядає удар по Президії НАН України 28 вересня як приклад того, що російські атаки на Київ спрямовані також проти науки. На його думку, цей напад показовий і через вік установи, і через її місце в історії української державності.

Удар по Президії НАН України: три атаки на один район

Автор зазначає, що напередодні холодів росіяни б'ють не лише по енергетиці, водопостачанню, транспорту й продовольчому забезпеченню столиці, а й по житлових будинках, дитсадках, закладах освіти та науки. Напад на будівлю Президії він називає одним із найтрагічніших днів в історії Академії, якій понад сто років. Сорока нагадує, що цей район Києва потерпав уже двічі:

• 10 жовтня 2022 року, невдовзі по восьмій ранку, ракета вибухнула менш ніж за сто метрів від будівлі Президії; хвиля вибила вікна й двері, а на перехресті Володимирської та бульвару Шевченка спалахнули автівки з людьми;
• у ніч на 2 липня цього року зазнав руйнувань Інститут біохімії імені О.В. Палладіна: за словами директора, академіка Сергія Комісаренка, найбільше постраждали лабораторії — частину приміщень знищив вогонь, а решту залило під час гасіння;
• 28 вересня серед робочого дня реактивний дрон влучив прямо в Президію; з третього поверху люди рятувалися через вікна.

Внаслідок останнього удару загинули двоє людей, ще 24 отримали поранення. Серед загиблих — Наталя Букало, асистентка віцепрезидента НАНУ Володимира Горбуліна. Сам він дістав незначні травми, оскільки удар припав на кімнати поверхом вище від його кабінету. Автор питає, навіщо бити по мирній науковій установі: слово «штаб» щодо Президії — лише образне, військовим об'єктом вона не є. Логіку нападників він вважає такою, яку неможливо збагнути й тим більше прийняти.

Академія з 1918 року: президенти, відзначені на фасаді

Значну частину колонки Сорока присвячує історії установи. За його переказом, у травні 1918 року з ініціативи міністра освіти Миколи Василенка створили комісію з організації Академії на чолі з Володимиром Вернадським. У листопаді гетьман Павло Скоропадський затвердив закон про заснування й склад перших дванадцяти академіків, а Вернадський став першим президентом. На фасаді атакованої будівлі є меморіальна дошка йому, як і всім наступним очільникам.

Автор послідовно називає керівників: Орест Левицький (1919–1922), Микола Василенко (менш як рік), Володимир Липський (1922–1928), Данило Заболотний (1928–1929), Олександр Богомолець (1930–1946), Олександр Палладін (1946–1962). Рекордсменом він вважає Бориса Патона, який обіймав посаду 58 років. З 2020 року Академію очолює фізик-теоретик Анатолій Загородній, якому випало працювати в умовах реформування науки й воєнного часу.

Будівлю на Володимирській, 54 надали Президії у лютому 1919 року. Її звели в 1850-х за проєктом Олександра Беретті в стилі пізнього класицизму. Сорока вважає, що навіть серед численних пам'яток вулиці вона не губиться.

Спогади автора: авторитет Академії та «загадка Патона»

Сорока пише, що часто бував на засіданнях Президії й добре пам'ятає спільне засідання президій української та союзної академій у травні 1980 року за участі керівників академій усіх республік. Союзну делегацію очолював Анатолій Александров. За його спогадами, авторитет української академічної науки тоді був надзвичайно високим, а гості цікавилися її вмінням поєднувати фундаментальні й прикладні дослідження. Американські вчені, ознайомившись з інженерними центрами та дослідними заводами, дивувалися, чому система впровадження розробок не запатентована. Автор вважає цю систему унікальною й наголошує, що від кількох скромних установ у 1918 році Академія виросла до понад півтори сотні інститутів і прирівняних до них закладів.

Причину, чому засідання відбулося саме в Києві, Сорока пов'язує з історією, яку чув від Бориса Патона в інтерв'ю у листопаді 2018 року. У 1975 році Михайло Суслов запросив Патона до Москви, щоб запропонувати очолити Академію наук СРСР. Патон, за його розповіддю, відмовився й сказав Суслову: «Взагалі-то, Михайле Андрійовичу, на такий пост палкою не заганяють». Президентом став 73-річний Александров. На погляд автора, той не міг збагнути відмови Патона, але міг бути вдячним йому за відкритий шлях до посади, і показове засідання в Києві стало проявом цієї вдячності.

Реакція НАНУ, Зеленського й Мерца на атаку

Автор переказує заяву пресслужби НАНУ: Академія звернулася до світової наукової спільноти із закликом до конкретних дій. У заяві нагадано, що 2022 року НАНУ припинила співпрацю з російськими науковими організаціями, а європейська федерація ALLEA того ж року призупинила членство Російської академії наук, яке відтоді не поновили. ALLEA об'єднує близько 60 академій із приблизно 40 країн. Закінчується заява словами: «Нас не зламати. Українську науку не знищити. Україну не зупинити».

Минулої неділі пошкоджену будівлю відвідали Президент Володимир Зеленський і канцлер Німеччини Фрідріх Мерц. Зеленський, за словами Сороки, наголосив, що удар був цілеспрямованим і умисним, що підтверджує відео, а візит Мерца попри тривогу назвав потрібним і хоробрим сигналом. Мерц закликав Путіна припинити війну, повідомив, що Академія розташована за кількасот метрів від посольства Німеччини, і підкреслив: «Тут щодня вчиняються воєнні злочини».

Підсумок: чому напад на науку показує безглуздість війни

На думку автора, удар по українській науці — одне з найвиразніших свідчень безглуздості війни. Наука, за його переконанням, покликана прискорювати розвиток людства та поліпшувати життя на планеті, а агресор спрямовує свої сили, зокрема інтелектуальні й науково-технічні, на руйнування міст і вбивства людей. В Україні, наголошує Сорока, наука служить людині, і українська академічна наука залишається в авангарді цього поступу.