Калмикова Наталія Фернандівна: колишня міністерка у справах ветеранів України

Наталія Калмикова: біографія і шлях до посади міністерки

Наталія Фернандівна Калмикова — лікарка за освітою, волонтерка, колишня керівниця Українського ветеранського фонду та колишня міністерка у справах ветеранів України. Дата її народження — 4 лютого 1982 року, місце — Вінниця.

Перші професійні роки вона присвятила медицині та фармацевтичному ринку. Із 2014-го долучилася до волонтерського руху, потім працювала в благодійному фонді «Повернись живим», а згодом у військових і державних структурах. Парламент призначив її міністеркою 5 вересня 2024-го.

За даними джерела, Калмикова залишалася на посаді й після кількох оновлень складу уряду. У липні 2026 року вона пішла з поста через відставку Кабінету Міністрів.

Освіта і міжнародні стажування

• 1999–2005 — навчання за спеціальністю «лікувальна справа» у Вінницькому національному медичному університеті ім. М.І. Пирогова; кваліфікація лікаря.
• 2019–2021 — друга вища освіта з публічного управління та адміністрування у Вінницькій академії безперервної освіти; диплом з відзнакою.
• MBA — програма Київської бізнес-школи Міжнародного інституту менеджменту (MIM-Kyiv).
• Fulbright Research and Development — науково-дослідницька програма в Університеті штату Нью-Йорк у Буффало.

У межах програми Fulbright Калмикова досліджувала лідерство жінок у військовій сфері та взаємодію з ветеранськими інституціями США.

Хронологія кар'єри: від лікарні до уряду

• 2005–2012 — інтернатура у Вінницькій міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги. Паралельно працювала у фармації та маркетингу: була консультанткою з медичних питань у компанії «Алкон Фармасьютікалс Лтд» і менеджеркою з маркетингу в «Дельта Медікел».
• 2014 — волонтерство: постачала бойовим медикам ліки та спорядження.
• 2018–2021 — БО «Повернись живим»: спочатку менеджерка військового відділу, потім операційна директорка фонду. Відповідала за логістику і комунікацію з бойовими бригадами ЗСУ.
• 2021 — радниця з гендерних питань Командування Сухопутних військ ЗСУ.
• 2022–2023 — виконавча директорка державної установи «Український ветеранський фонд».
• 2023–2024 — заступниця Міністра оборони України з питань соціального розвитку.
• 2024–2026 — міністерка у справах ветеранів України.

Міністерка у справах ветеранів: напрями роботи

За описом у джерелі, на чолі міністерства Калмикова прагнула збудувати єдину державну систему підтримки захисників і захисниць. До неї належать медична реабілітація, психологічна допомога, перекваліфікація й працевлаштування. Вона неодноразово наголошувала, що важливо полегшити перехід від військової служби до цивільного життя.

Серед її ключових напрямів джерело називає:

• цифровізацію — підтримку електронних інструментів, які спрощують оформлення статусу ветерана, пільг і послуг без зайвої бюрократії;
• ветеранське підприємництво — сприяння грантовим програмам та ініціативам, завдяки яким ветерани та члени їхніх родин відкривають власну справу;
• гендерну рівність та інклюзію — виступала за рівні умови й належну підтримку жінок-ветеранок і військовослужбовиць, спираючись на досвід радниці з гендерних питань у ЗСУ та дослідницьку практику.

Головним пріоритетом Калмикової називають добробут ветеранів, їхнє фізичне та ментальне здоров'я після повернення з війни. Роботу міністерства її команда розподілила на п'ять напрямів:

• здоров'я ветерана та ветеранки;
• родина;
• економічна спроможність, зокрема працевлаштування й ветеранське підприємництво;
• державні гарантії;
• повага та вшанування.

Стратегічною метою вона називала систему «міністерства імені людини»: зручні, доступні й людські сервіси, серед яких — інститут фахівців із супроводу ветеранів. Їхнє завдання — допомогти захисникам і захисницям спокійно повернутися до цивільного життя.

Родина Наталії Калмикової

Її батько — кубинець Фернандо Рікабаль Авілес. З матір'ю, Тамарою Калмиковою, він познайомився в Москві, де вони обоє навчалися. Коли Наталії було від 4 до 8 років, родина певний час мешкала на Кубі.

Як зазначено в джерелі, Калмикова сама виховує двох синів — Данила та Володимира.